27 квітня в рамках Клубу українського кіно, який ми започаткували в цьому семестрі, відбувся перегляд фільму за однойменною повістю Івана Франка "Захар Беркут". Це друга екранізація (фільм вийшов на екрани 2019 року) цієї історичної повісті, в якій йде мова про боротьбу мешканців карпатського села Тухля з монгольською навалою в 1241 році. У стрічці чимало акцентів, які звучать дуже актуально  власне сьогодні, коли українці борються з черговою навалою - цим разом російською: про необхідність відкласти внутрішні чвари та конфлікти, про відчайдушність, мужність та ... кохання. Стрічка задумувалася як найамбітніший фільм часів Незалежності: голлівудські актори, величезний кошторис, відсилання до давньогрецької історії про 300 карпатських спартанців, і  вийшла дуже "голлівудською".

        Закінчується «Захар Беркут», як і оригінальний твір Франка, промовою Захара, в якій голова громади Тухлі говорить про те, що не лише хитрість та зброя допомогли їм відстояти рідний край від загарбників, а єдність громади, плечі побратимів. Для того, щоби перемогти, не достатньо «просто перестать стрелять», треба єднати лави, треба точити списи, треба любити свою Україну. Що ж, ми цілком згодні з класиком. Слава Україні!