Шестый семінарь карпаторусиністікы – о русиньскім русї на Українї

17. децембра 2009 на Пряшівскій універзітї в Пряшові Інштітут русиньского языка і културы зорґанізовав шестый Научный семінарь карпаторусиністікы. Темов семінаря быв Статус русиньской народности в контекстї сучасного общественного двиганя на Підкарпатю, з яков выступив директор Выскумного центра карпатістікы в Ужгородї, Мґр. Валерій Падяк, к. н.. У своїм годиновім выступі В. Падяк назначів основны внуторны і вонкашнї факторы, якы детермінують розвой русиньского руху на Українї в сучасности і впливають на ёго выслїдкы. Є то барз шырока тема, зато В. Падяк ся у своїм рефератї сконцентровав лем на факты з послїднїх пятёх років і освітлив дакотры шпеціфічности русиньского руху на Підкарпатю.   

За 20 років розвоя русиньского руху у світї знаме, же якраз позіція підкарпатьскых Русинів в рамках незалежного штату Україна є найдіскутованїша в цїлорусиньскім контекстї, бо є найпроблематічнїша. Єй проблематічность выходить у першім рядї з неакцептованя Русинів як самостатной народности на Українї і од того ся одвиваючого множества недорїшеных проблемів, якы на основі законів мають вызначати статус народности в демократічнім обществі. В контекстї штату Україна є то в першім рядї проблем леґалного уводжованя народности „Русин“ і материньского языка русиньского в конкретных офіціалных документах, т. є. без додаточного їх деґрадованя ці высвітлёваня, же іде лем о субєтнос україньской народности, респ. односно языка же іде лем о діалект україньского языка, як то было при послїднїм списованю людей на Українї. Дале є то проблем леґалного вжываня русиньского языка в розлічных сферах жывота – літературній, медіалній, церьковній, сценічно-театралній, научній, але главно в школьскій, якы суть самособов детермінованы основным вопросом сучасности – неакцептованём русиньской народности Українов а наслїдком того абсенціов штатной фінанчной підпоры розвоя народностного жывота Русинів а тым і сфер офіціалного вжываня їх материньского языка. І хоць, парадоксно, в послїднїх роках якраз Україна ся стала країнов, яка зазначіла найбівшый нарост русиньскых клас – вдяка реалізації Проґраму русиньскых недїльных школ на Закарпатю, підпорованых але на Українов, але фінанціями загранічных, главно америцькых добродителїв, орґанізованых через Світовый конґрес Русинів. А в непослїднїм рядї іде о проблем неґатівной характерістікы русинства на Закарпатю з боку україньскых медій – а то вдяка екстремністічным і сеператістічным тенденціям як супроводным знакам еволуції русиньского руху, детермінованым  невырїшеныма высшеспоминаныма основныма проблемами. Русины на Підкарпатю наслїдком невырїшеного свого статусу в послїднїм часї ся стали „вгодным“ інштрументом на просаджованя общественно-політічных інтересів розлічных політічных партій або іншых впливных ґруп дїючіх в рамках Україны і мімо нёй. Здобывши до своїв рядів дакотрых представителїв русиньского руху, парадоксно, тоты дїють як часована бомба на русиньскый рух, якый в найневгоднїшім часї – перед приближуючім ся списованём людей – розбивають Русинів на малы ґрупкы, навыше воюючі міджі собов. Очівісно, іде о освідчену стратеґію антірусиньскы заміряных сил, яка, нажаль, зазнає успіхы в неустояных водах русиньского руху на Українї, але самособов нелем там. Вдяка тому на Закарпатю днесь хыбить авторітна лідерьска русиньска орґанізація і акцептованый репрезентант, якый бы Русинів репрезентовав навонок, але і обєдиняв їх до єдного цїлку.

Но наперек вшыткому, не мож повісти, жебы русиньскый рух на Українї не зазнав за минулы рокы якогось проґресу. Тоты суть выслїдком як сістематічной роботы поєдных людей, міджі нима і самого Валерія Падяка, так і впливу дїятельства Світовой рады Русинів, в якій од зачатку мають своїх репрезентантів і підкарпатьскы Русины. Екзістенція русиньскых проґрамів у штатных україньскых медіях – радію, телевізії, узнаня статусу русиньской народности на теріторії Закарпатя Закарпатьсков областнов штатнов адміністраціов (2008) – то суть лем дакотры з позітівных моментів, якы зазнало русинство на теріторії, де жыє найвеце карпатьскых Русинів. Но ці по них будуть наслїдовати і далшы, тоты найважнїшы, буде залежити од того, ці русиньскый рух на Підкарпатю ся сконсолідує і буде способный єднотно выступати за дефінітівне вырїшіня свого статусу. Самособов, чекать ся, же не безвызначну позіцію в далшій ґенезї русиньского вопросу на Українї бы могли мати наднародны орґаны і інштітуції – главно у звязи з амбіціями Україти стати ся членом европскых демократічных штруктур, окреме Европской унії.

Анна Плїшкова,

фоткы. А. З.

Валерій Падяк – културный дїятель, выдаватель, ученый, педаґоґ

Валерій Падяк ся народив 13. юна 1959 в Ужгородї, невеликім містї в самім сердцї історічной Карпатськой Руси, де жыє доднесь. І хоць выростав як містьска дїтина, в дїтинстві каждорічно дакілько місяцїв прожыв у Ставнім, роднім селї свого нянька, яке ся находить на север од Ужгорода на самім стыку трёх історічных русиньскых реґіонів – Підкарпатьской Руси, пряшівской области і Лемковины. Вдяка зажыткам з дїтьскых років, контактованю з бабов і дїдом у Ставнім у В. Падяка ся формовало одношіня к бісїдї і богатым културным традіціям своїх русиньскых предків, але і ку културї другых народів жыючіх в долинї рїкы Уж – Словаків, Чехів і Мадярів, якы жыли в рамках Закарпатьской области і за єй граніцями. Як каждый жытель совєтьского Закарпатя і Валерій быв мушеный добрї знати по російскы і по україньскы.

В роках 1966 – 1976 В. Падяк ся учів в Ужгородьскій середнїй школї № 11, а пак в роках 1977 – 1982 на російскім оддїлїню Філолоґічной факулты Ужгородьской штатной універзіты. По скінчіню універзіты, в роках 1982 – 1986 быв учітелём російского языка і літературы в Ужгородьскій середнїй школї № 7.

В роках 1986  – 1992 ся став редактором школьскых учебників у Закарпатьскій філії Києвского выдавательства „Радянська школа“. В тім часї нелемже написав (у сполуавторстві) пару оріґіналных властных школьскых учебників про школы з мадярьскым языком навчаня, але і скінчів роботу над своёв дізертаціов а в р. 1990 обгаїв научный тітул кандідата філолоґічных наук на Інштітутї літературы Т. Шевченка Академії наук Україньской ССР в Києві. Ёго дізертація на тему „Русская классика в литературном процессе Закарпатской Украины (вторая пол. ХІХ – нач. ХХ веков)“ была написана під веджінём професора Василя Микитася, знамого совєтьского одборника на старшу літературу Підкарпатськой Руси.

Роспад Совєтьского союзу і взник у р. 1991 незалежной Україны з єй орьєнтаціов на демократізацію і торгову економіку отворили новы перспектівы про В. Падяка як подникателя: в новій сітуації в р. 2000 вырїшыв заложыти свою властну фірму. Ёго цілём было ани не так зарабляня грошей, як створїня выдавательства, орьєнтуючого ся на высокоякостну книжну продукцію, котра бы была приносом про културу ёго родного Закарпатя. Не позераючі на великы тяжкости, Падяк быв барз успішный у своїй ініціатіві. В тандемі зо своёв женов Ларисов Ільченко, котра є редактором і дізайнером, за вісем років екзістенції „Видавництво Валерія Падяка“ выдало скоро 200 книжок. Выдавательство ся стало знамым і за граніцями Закарпатя. Ёго книжкы ся росшырюють як на Україні, так і в сусїднїх країнах, на Словеньску, в Мадярьску, Румуньску, в Чехах, але тыж в Канадї, США, Ізраілї.

Попритім не перестає робити у сферї наукы. Ёго роботы суть заміряны на історію літературы і друкарства на Карпатьскій Руси, є зоставителём унікатных, цінных бібліоґрафій. Ёго великов пасіов суть писателї і учены 19. стороча (А. Кралицькый, А. Духновіч, Ю. Ставровскый-Попрадов, М. Висаник) і 20. стороча (Іван Гарайда, Микола Лелекач, Олена Рудловчак). Ёго заслугов як выдавателя ся на Українї выдають і творы нового поколїня русиньскых писателїв.

Як скусеный выдаватель, ученый, педаґоґ і културный дїятель В. Падяк збогатив русиньскый културный рух на Українї і за єй граніцями. Є актівным членом Світовой академії русиньской културы (з центром в Канадї) і частым участником русиньскых научных конференцій в Чехах, Мадярьску, Польску, на Словеньску. Є тыж председом Ужгородьского общества А. Духновіча, котре орґанізує много културных акцій – презентації книжок, памятны вечоры, стрїчі із вызначныма людми краю, писателями, ученыма...

В послїднїх роках В. Падяк зась выужывать і свої педаґоґічны скусености, а то при реалізації Проґраму русиньскых недїльных школ, сформованім в  р. 2002, котрый за пять років своёй екзістенції досяг 40 клас по цілій теріторії Закарпатя.

Дїятельство Валерія Падяка є інтеґралнов частёв русиньского културного руху в світї по роцї 1989.