15. семінарь карпаторусиністікы

19. апріля 2011 в СНМ – Музею русиньской културы в Пряшові зорґанізовав Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты (ІРЯК ПУ) в Пряшові 15. Научный семінарь карпаторусиністікы. З лекціов на тему Традіції русиньского школства на Словеньску: 75 років од взнику Ґрекокатолицькой руськой ґімназії в Пряшові выступив председа Русиньского културно-освітнёго общества А. Духновіча в Пряшові Мґр. Гавриіл Бескид, бывшый середнёшкольскый учітель російского языка і історії.

Як традічно, акцію отворила і участників привітала директорка ІРЯК ПУ доц. ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД.. Дотримуючі штруктуру семінарїв карпаторусиністікы, у вступі прочітала характерістіку реферуючого гостя, о котрім повіла: „Мґр. Гавриіл Бескид ся народив 28. септембра 1929 року в Кошіцях в родинї Евґенія Бескида і Марты, родженой Холошняёвой. Дїтство пережыв у русиньскім селї Леґнава (окр. Стара Любовня), де ёго отець быв ґрекокатолицькым священиком 35 років. Там выходив основну школу. Скінчів Штатну руську ґімназію в Пряшові і Высоку школу педаґоґічну в Братїславі. Учів у Леґнаві, Малім Липнику, на Середнїй педаґоґічній школї Клемента Ґоттвалда, на Дванадцятьрічній середнїй школї, на електротехнічній і стройницькій  школї в Пряшові, скады і одышов до пензії в роцї 1991. По нїжній револуції ся актівно припоїв к русиньскому руху, наперед у звязи з навернутём Руського дому, дале як пропаґатор  бескидіады  і карпатьской русиньской літературы вцїлім. 

В роках 2001 ‒ 2005 на Словеньску выходила хосенна публікація Русиньскый народный календарь, де Гавриіл Бескид быв єдным із плодных сполупрацовників, зоставителїв  і авторів. Ёго статї были присвячены вызначным історічным датам, людям і інштітуціям. З них ся мож дочітати о Ґрекокатолицькій руській ґімназії, о Ґрекокатолицькій руській учітельскій семінарії, о културных обществах Русинів од другой половины 19. стороча, о вызначных особностях Руського клубу і Общества А. Духновіча в Пряшові. Многы ёго статї ся обявили і в загранічных русиньскых выданях: Бесіда (Польско), Вседержавный русиньскый вістник (Мадярьско), Podkarpatská Rus (Чесько)... Находиме ёго мено в Енціклопедії русиньской історії і културы (Magocsi, P. R., Pop, I.: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, Toronto – Buffalo – London, 2002, 2005) міджі 24 сполупрацовниками. Є зоставителём книжок Николай Бескид на благо Русинів (Ужгород, 2005) і Николай Бескид як субєкт і обєкт історіоґрафії (Пряшів, 2009).

Актівіты Г. Бескида ся не огранічують лем на публікачну роботу. В роцї 2002 быв ініціатором научного семінаря – 120 років од народжіня Николая Бескида і одкрытя памятной таблы свому стрыкови-історікови в Леґнаві і в Болдоґкеваралї в Мадярьску, орґанізовав бісїду з писателём з Підкарпатя Василём Сочком-Боржавином, семінарь на тему 80 років Общества А. Духновіча в Пряшові і ряд іншых актівіт. Г. Бескид выступав на вызначных русиньскых форумах як делеґат Світовых конґресів Русинів в Будапештї, Ужгородї, Пряшові, Криницї, Сіґетї, на научных семінарях в Мадярьску, Ужгородї і інде. На сердцю му лежьть проблем занедбаных гробів нашых културных великанів, як: Юлія Ставровского-Попрадова, Михала Бескида, Іренея Ханата, Корнелія Добряньского в Чертіжнім, якы треба обновити, як і реалізовати в селї памятну комнату спомянутым людям.

Такых благородных дїл на контї Г. Бескида бы ся нашло і веце, наприклад, міджінародный семінарь к 105. річніцї од народжіня Юлія Ставровского-Попрадова, реалізація проєктів Русиньского културно-освітнёго общества А. Духновіча в Пряшові, якого є председом, і цїлый ряд іншых хосенных дїл на благо Русинів.“

Потім уж слово взяв Мґр. Гавриіл Бескид, котрый наперед участникам представив  тематічну выставку о ґімназії, в якій представив покровителїв, професорів, меценатів і школярїв школы. В рефератї окрем іншого повів: „В септембрї того року мине 75 років од одкрытя ґімназії про Русинів у Пряшівскім краю. До того часу дїти Русинів ґімназіалну освіту могли здобыти лем в Ужгородї або в Мукачові, в ґімназіях руськых. Русины на тім боцї Карпат не мали можность туньше ся школовати у своїм краю. Путь к отворїню ґімназії не была легка. Бой о ню ся вів уж в 20-ых роках, за першой ЧСР, тїсно до року 1936. В тых роках ініціатівы за отворїня ґімназії розвивав Федор Ройковіч, священик в Лютинї, ініціатор одкуплїня Руського дому в Пряшові, председа Руськой народной рады в Пряшові. В 30-ых роках – К. П. Мачік, віцепрезідент Верьховного суду в Кошіцях, а позад нёго судця Др. Іван Пєщак. Кідь ся не подарило отворити штатну руську ґімназію, приступило ся к реалізації ідеї пріватной ґімназії. Реалізацію проєкту взяло на себе Общество руськой молодежи (ОРМ) і ініціаторы Іван Пєщак і Діонізій Ройковіч, сын Федора Ройковіча. Намір отворити ґімназію быв сформулованый у Вызві надрукованій в тогдышнїх карпаторуськых новинках. На такый почін русиньска громада реаґовала позітівно і підтримала тото дїло. І ОРМ на Словеньску за запоїло до приправ на отворїня ґімназії. Общество зорґанізовало приправный выбор, котрый ся писмами обернув на вшыткы тогдышнї карпаторуськы общества, жебы делеґовали по двох членів. За председу выбору быв зволеный Ф. Ройковіч, секретарём ся став І. Пєщак а записовательков Марта Дубаёва. Іщі 1. децембра 1935 новинкы „Русское слово“ опубліковали статю о характерї будучой ґімназії. В нїй ся говорило, же ґімназія бы могла быти пріватна, але мала бы подобну уровень як штатны ґімназії, причім вшыткы документы, котры бы выдавала, были бы рівноцінны з документами іншых ґімназій по цїлій ЧСР. 1. марца 1936 з ініціатівы споминаного общества і Союзу руськых учітелїв у Пряшові быв выголошеный Меморандум восьмох орґанізацій, адресованый тогдышнёму председови влады ЧСР Др. Міланови Годжови в Празї. Меморандум підписали – за Общество А. В. Духновіча – Сімеон Смандрай, за Союз руськых учітелїв – Іван Ґендер, за приправный выбор – Федор Ройковіч, за Союз руськой молодежи – Іван Пєщак, за Общество ґрекокатолицькых священиків – Антоній Ройковіч, за Союз руськых жен – Анна Дубаёва, за Руськый клуб при Руськім домі в Пряшові – Федор Дуфанець а за Общество худобных учеників – Осиф Збіглей. Меморандум быв посланый через Павла Ґойдіча Міністерству школ і народной освіты і председови влады ЧСР Міланови Годжови. Приправный выбор ся обернув на родічів, котры бы хотїли дати свої дїти до ґімназії, з просьбов, абы до 1. януара 1936 року ознамили, як вырїшыли, а то Обществу руськой молодежи в Пряшові. Общество мало центер в тогдышнїм Руськім домі в Пряшові. Выбор знав, же абсолвенты пріватной ґімназії не будуть акцептованы дакотрыма тогдышнїма штатныма і школьскыма інштітуціями, зато ся глядали новы можности будучого характеру першой руськой ґімназії на выходї Словеньска. На поміч выбору пришов школьскый закон із року 1883, з бывшого Австро-Угорьска, а конкретно параґраф 54, статя ХХХ, котрый платив за першой ЧСР. На основі того закона право закладати публічны ґімназії мав лем штат, окрес, церьков. В нашых условіях штат і окрес не приходили до увагы, а то значіло, же отворити ґімназію могла лем єпархія і єй представитель – єпіскоп. То быв єдиный обєктівный выход з даной сітуації. Зато приправный выбор послав свого председу Федора Ройковіча і таёмника Івана Пєщака к єпіскопови Павлови Ґойдічови, жебы го попросили взяти над ґімназіов покровительство. Єпіскоп з радостёв прияв тоту велику задачу. І так довгочекана ґімназія дістала назву Ґрекокатолицька руська реална ґімназія. З єпархіов быв підписаный договор, на основі котрого ся завязує отворити ґімназію і взяти над нёв покровительство з тым условіом, же не возьме на себе фінанчны дїла. Міністерство школства і народной освіты в Празї під ч. 45. 046/36 – 11/2 з 27. мая 1936 року потвердило проєкт єпархії на заложіня ґімназії. На 10. мая 1936 року была скликана громада, де взяли участь Русины Пряшівского краю. Участници з великым інтересом выслухали текст писма з Міністерства школства і народной освіты з 27. апріля 1936 о одобрїню отворїня ґімназії і єй назві ‒ Ґрекокатолицька руська реална ґімназія в Пряшові. Од школьского року 1939/1940 назва ґімназії ся змінила на Ґрекокатолицьку руську ґімназію. На громадї в Пряшові была прията вызва, же народ повинен підпоровати ґімназію, інакше єпархія не возьме на себе одповідность за єй далшу екзістенцію. Першым добродителём ґімназії ся став Сімеон Смандрай, котрый при єй отворїню обіцяв пожертвовати 10 000 Кчс. Позад того зобраня ся зъявили статї у вшыткых тогдышнїх карпаторуськых новинках, котры писали о великій радости зо зроду ґімназії і обернули ся на вшыткых людей у нас і в Америцї, жебы матеріално єй підпорили. 9. юна 1936 єпіскоп Павел Ґойдіч за участи членів приправного выбору установив за першого директора ґімназії Др. Николая Бобака, професора Ґрекокатолицькой учітельской семінарії в Пряшові. В тот самый день были установлены і першы професоры: Ґеорґій Бобак, Ернест Гусарь, Ольґа Мыдликова, Дезідерій Миллый, Михал Сабадош як катехет, Франц Тырнка, Др. Ладїслав Урбанек. Помагали: Марта Дубаёва і Осиф Рац. К отворїню ґімназії Міністерство школства і народной освіты поставило пять пунктів: 1. В школьскім роцї 1936/1937 буде отворена лем єдна класа і в наступных роках ся буде отворяти лем по єдній класї. 2. Школа ся буде звати „Грекокатолицькая русская реальная гимназия“. 3. Будова школы, класы, бутор буде дотримовати нормы, платны про вшыткы реалны ґімназії в ЧСР. 4. Школа буде дотримовати режім, якый є властный і іншым реалным ґімназіям в ЧСР. 5. Вшыткы фінанчны і матеріалны потребы звязаны із школов бере на себе Ґрекокатолицькый єпіскопскый ордінаріат в Пряшові. Языком навчаня в новоотвореній ґімназії в Пряшові подля інштрукції Міністерства школства і народной освіты (Прага, 23. юла 1936) має быт тот істый, на котрім ся учіло в Ґрекокатолицькій учітельскій семінарії в Пряшові. З ходом школы ся обявили і розлічны проблемы, главно матеріалны. З ініціатівов приходять дакотры карпаторуськы общества, якы приносять матеріалны жертвы. В дакотрых новинках ся зъявляють мена тых, котры дарують на ґімназію. До кінця рока 1936 была подарована сума 50 000 Кчс. Даный факт свідчіть о тім, же люде вірили в жывотаспособность ґімназії і не давали пропасти школї, котра ся мала стати основов народной освіты. Была така думка, же кідь буде ґімназія фунґовати, то ай штат єй фінанчно підпорить. Треба повісти, же штат зачав підтримовати ґімназію аж од шк. р. 1942/1943, а вцїлім школа могла фунґовати лем з помочов спонзорів, дарів родічів і сімпатізантів. Дирекція школы ся обернула в новинках „Русское слово“ на Русинів 1. децембра 1936 року з просьбов помочі при будованю учітельской і школярьской бібліотекы. В новинках ся писало: „ ... на будованя бібліотек уж нїт грошей, зато просиме нашы руськы общества, інтеліґенцію, парохії, села, школы і руськы бібліотекы подаровати ґімназії уж непотребны, але про нас потребны книгы.“ В роках 1936 ‒ 1942 окремы класы ґімназії были в розлічных будовах. В першім учебнім роцї ґімназія была в єпархіалнім сиротинцю. В далшім роцї перешла до інтернату Алумнея на Кметёвім строморадю. В шк. роках 1939/1940, 1940/1941, 1941/1942 ґімназія была в єпархіалнім наёмнім домі на Духновічовій уліцї. Лем перша класа в шк. роцї 1941/1942 была провізорно в єпіскопскій резіденції. Будова, котра мала дефінітівно служыти ґімназії, была дана до аренды міста про державну міщаньску школу до 1. юла 1942. Од шк. року 1942/1943 школа перешла дефінітівно до будовы, в котрій колись была Педаґоґічна факулта УПЙШ. Днесь є там Ґрекокатолицька теолоґічна факулта. В часї приближіня фронту шк. рік 1944/1945 ся зачав аж по ослободжіню міста Совєтьсков армадов. Але при бомбардованю Пряшова в децембрї 1944 будова была пошкоджена пару бомбами. В тім часї в будові быв нїмецькый воєньскый лазарет. При бомбардованю інвентарь кабінетів і бібліотек быв зніщеный і роскрадженый. По войнї было треба зачінати од нулы. І так учебный процес у другій половинї шк. р. 1944/1945 проходив у пріватных просторах на Духновічовій уліцї в інтернатї Алумнея. Од піврічных вакацій 1947 ґімназія дістала на учебны цїлї до аренды на два рокы будову у воєньскых касарнях М. Р. Штефаника, коло штаціону. По войнї ґімназія дістала назву Штатна руська ґімназія. В половинї мая 1945 року директором школы ся став Алексей Фариніч. Дотогдышнїй директор Др. Николай Бобак ся став централным школьскым іншпектором про середнї школы і перешов на Повіреництво школства і наукы до Братїславы. В роцї 1953 в рамках новой реформы чеськословеньской школьской сістемы Штатна руська ґімназія страчать свою назву і лем послїднї класы были припоєны к Єденадцятьрічній середнїй школї із словеньскым языком навчаня на Конштантіновій уліцї ч. 5. Руськый язык в тых послїднїх класах быв заміненый за україньскый а дакотры з предметів і дале ся учіли по руськы. Од року 1956 із україньского оддїлїня 2. Єденадцятьрічной середнёй школы была створена самостатна 3. Єденадцятьрічна середня школа з україньскым языком навчаня. Пізнїше тота школа была зряджена на ул. Револучній ч. 13., пак Ділонґова уліця, як Ґімназія Тараса Шевченка. Днесь ся тота школа находить на уліцї Сладковічовій. З того выходить, же Ґрекокатолицька руська реална ґімназія, пізнїше Ґрекокатолицька руська ґімназія і Штатна руська ґімназія, екзістовали під тыма назвами повных 17 років і выховали немалу громаду освіченых людей, якы были хосенны і про народный жывот Русинів.“

У короткій історії школы реферуючій увів і мена педаґоґів, котры учіли од зачатку ґімназії холем до 50-ых років ХХ. ст. Мена, котры зачінали першый учебный рік, сьме спомянули, в другім школьскім роцї і в далшых роках у кроніцї ґімназії ся споминають: Н. Ільковіч, А. Качмарёва, О. Кізак, П. Малага, А. Няхай, О. Рац, А. Фариніч, А. Зима, М. Дубай, В. Завадьскый, В. Іванчо, О. Кандала, О. Креницька, А. Седлакова, О. Шкергак, В. Гопко, Арпад Ейсерт, Мірон Подгаєцькый, М. Молчаніова, А. Чісарік, А. Калиновска, М. Паллова, П. Седлак, І. Ковальчік, Є. Сокол, І. Поповічова, М. Суковскый, Ш. Добош, Б. Бунґанічова, М. Мащікова, О. Зєлік, І. Сеґі, А. Хаміла, Н. Мушка, О. Петрашовіч, Н. Крет і іншы. З того видно, же до школы приходили учіти люде, якы покінчіли універзіты в Братїславі а пізнїше і в Празї.

Семінарь по прочітаню реферату продовжовав діскузіов, в якій выступили бывшы абсолвенты той школы. 90-річный Юрій Федор з Фулянкы, якый наступив до Ґрекокатолицькой руськой ґімназії од єй зроду, значіть од школьского року 1936/1937 (!),  высоко оцїнив роль благореченого єпіскопа П. П. Ґойдіча в екзістенції той ґімназії і в процесї школованя русиньской молодежи. Окрем того, в часї острых комуністічных репресій в 70-х роках ХХ. ст., быв одсудженый на 18 років арешту і єден час сидїв в леополдовскім арештї вєдно з єпіскопом Ґойдічом, де быв свідком нелюдьского заобходжіня з ним. Ёго силны зажыткы з того часу были зарівно споминами на міцный характер чоловіка і єпіскопа П. П. Ґойдіча ‒ покровителя ґімназії. Зо своїма зажытками із середнёшкольскых штудій в ґімназії ся з участниками семінаря подїлив Андрій Дуцар, пізнїшый іншпектор україньскых школ в Пряшові. В діскузії выступили і ЮДр. Петро Крайняк, Інж. Димітрій Крішко і іншы. 

Семінарь быв поучный, бо освітлив дакотры моменты з історії народного школства Русинів на Словеньску, подобно як і діскузія – главно вдяка участи абсолвентів той школы. Шкода лем, же на нїм взяло участь менше людей, під што ся наісто підписав термін ёго реалізації – в передвеликоднім тыждню.

-аз-

-