Пятый семінарь карпаторусиністікы

В середу, 21. октобра 2009 на Пряшівскій універзітї в Пряшові ся одбыв пятый научный семінарь карпаторусиністікы. По выступаючіх з Канады (проф. Др. Павел Роберт Маґочій, Торонтьска універзіта, історік), Словакії (ПгДр. Станїслав Конєчні, к. н., Сполоченьско-научный інштітут САН в Кошіцях, історік), Чех (Др. Кіріл Шевченко, др. н., Центер російскых штудій в Празї, історік) і Польщі (Мґр. Ева Міхна, ПгД., Яґелоньска універзіта в Кракові, соціолоґічка), на тот раз гóстём Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові быв професор Віденьской універзіты, Інштітуту славістікы, Міхаел Мозер, в славістічных кругах в сучасности знамый як україніста. Выступив на тему Граматика руського языка Івана Панькевича. Публікація вышла в Мукачеві в р. 1922 і єй цїлём было рїшати русиньскый языковый вопрос в 20-ых роках ХХ. стороча на Підкарпатьскій Руси, яка была частёв першой Чеськословеньской републікы (1919 – 1938). Вышли єй дві реедіції – в роках 1927 i 1936. Професор Мозер порівновав правопис предкладаный Іваном Панькевічом в окремых выданях. Документовав ёго поступ рїшіня вопросу списовного языка про Русинів Підкарпатьской Руси – а то на базї україньскых, конкретно галичского і верховиньского діалектів. Такый поступ хоць корешпондовав із замірами тогдышнёй чеськословеньской політікы, з погляду переважной части Русинів але значів зачаток процесу українізації, котрый кулміновав у шістдесятых роках двадцятого стороча в ліквідації русиньской ідентічности і деґрадації материньского языка Русинів.

Выступїня професора Мозера выкликало конштруктівну діскузію міджі участниками семінаря, завершінём котрого была презентація найновшых публікацій зо сферы карпаторусиністікы і выставка научных робот Івана Панькевіча з пріватной збіркы ёго штудента, професора Миколы Мушинкы з Пряшова.

З біоґрафії проф. Михаела Мозера

Славіста, в сучасности знамый у світї окреме україністічных штудій, Др. Михаел Мозер – професор Віденьской універзіты, Інштітуту славістікы, народив ся 26. януара 1969 року в Лінцу над Дунаём в Австрії. Є автором чотырёх моноґрафій з даной проблематікы з акцентом на історію славяньскых языків, редаґовав ряд книжок, написав много статей. К вызначным публікаціям належать і книжкы в серії, яку сам заложыв перед штирёма роками під назвов Історія славяньскых языків: першый том  має назву  Україньскый язык у церьквах, другый том – то ёго моноґрафія під назвов „Русиньскы“ (україньскы) языковы і світоназоровы погляды в галицькых учебниках про народны школы в роках 1871 і 1872, третїй том є робота Юлії Верхоланцев з Америкы, аналізуюча першы переклады з чеського языка до тогдышнёго руського языка на западї выходного славянства, четвертый том – то сполочна робота з Андрашом Золтаном з Будапешту під назвов Українцї (Рутены, Русины) в Австро-Угорьску і їх языковый і културный жывот із погляду Відня і Будапешту, а далшы томы суть у планї. К заты послїднїм ёго великым роботам належить моноґрафія Тарас Шевченко і модерный україньскый літературный язык (Мюнхен, 2008).

Як проф. Мосер сам  о собі повів у вступнім слові до книжкы „Причинки до історії української мови“ (Вакуленко, С., ред., Харків : Харківске історико-філологічне товариство, 2008), у ёго жылах нїт україньской кровли. Народив ся в родинї Австрійця, предкы якого од непамяти жыли у Верьхнїй Австрії, і Нїмкы з польского Елбінґа, яка кінцём другой світовой войны пришла до Австрії, і якой нїмецькый род має корїня в Поморанії і в Райнландї.

К славістіцї го привела класічна російска література, яку од мала любив чітати у нїмецькых перекладах. Попри тім, вступивши на Віденьску універзіту на славістіку і ґерманістіку, спершу  завзятїше штудовав нїмецьке літературознавство, аж покы ся не дістав к порівнялно-історічному языкознаню і к історії славяньскых языків, на основі чого ся веце зачав інтересовати славяньскыма языками. Спершу русістіков, з якой часом перешов на україністіку, затоже, повіджено ёго словами, го найвеце інтересовали западны языковы граніцї выходославяньского світа, конкретно область Галичі, як і судьбы славяньскых языків, проблематічность тых языків, а україньскый язык сам належить міджі такы проблематічны языкы, подобно як  білоруськый, а теперь і русиньскый. Україністіка го так захопила, же ся навчів говорити літературным україньскым языком, якым днесь вольно комунікує. А штудуючі проблемы україністікы, бесспорно, не міг не прийти до контакту з тзв. русиньскым вопросом і по припадї спробовати дати на нёго властну одповідь.

По першыраз сьме мали честь стрїтити ся з проф. Мозером на Універзітї Лайоша Етвеша у Будапештї 23. мая 2007 року на научній конференції присвяченій мадярьскому славістови Емілови Балецькому, орґанізованій тов універзітов у сполупраці з русиньскыма орґанізаціями в Мадярьску. Ту професор Мозер прочітав свій реферат на тему Російска, україньска і русиньска орьєнтація у закарпатьскых Русинів (-Українців?). На момент першой стрїчі з проф. Мозером в інтервю з ним у часописї Русин (Зозуляк, А.: Представителї іншых народів інтересують ся русиньскым языком, Русин, IX, 3, 2009) споминать автор статї Александер Зозуляк, де на основі назвы ёго реферату конштатує, же  ёго авторови тогды „не быв цалком ясный актуалный термінолоґічный проблем Русинів і Українцїв“, і же ... „перша стрїча з тым молодым професором  може не была найщастливіша, бо він у своїм рефератї доволив собі крітіковати ікону нашой народно-будительской літературы – Александра Духновіча“, і з той прічіны по ёго выступі ся дістали до кус острїшой діскузії.

З одступом двох років дозволиме собі высловити надїю, же тота перша, і хоць може не цалком найщастливіша стрїча, може з одступом часу ся перемінить на успішнїшу будучу сполупрацу якраз на базї русиністікы. За крокы к такій можеме поважовати наше тогорічне перебываня на Віденьскій універзітї на позваня професора Мозера, за што іщі раз высловлюєме наше подякованя, і ёго гостёваня в тых днях на Пряшівскій універзітї, де прочітав лекцію на тему Граматика руського языка Івана Панькевича.