19. seminár SCR - Mgr. Helena Medeši

З погляду нас – штудентів

3. октобра 2012 ся на Пряшівскій універзітї одбыв далшый, уж 19. із серії научных семінарів карпаторусиністікы, котры уж четвертый рік орґанізує Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. На семінар прияла позваня вызначна особность міджі войводиньскыма Русинами в Сербіі – лінґвістка, редакторка і урядна тлумачнічка Мґр. Гелена Медєші з Нового Саду.

Гелена Медєші прочітала реферат на тему Язык Русинів у Войводинї, сучасный став розвоя і перспектівы до будучности. Тема была інтересна і про нас штудентів, бо сьме іщі не мали можность стрїтити ся з жывым языком войводиньскых Русинів, котры по роспадї Югославії жыють днесь в Сербії і Хорватії. Правду повісти, думали сьме, же не буде про нас легке порозуміти тот язык, но уж при першых словах панї Медєші было ясне, же в тім проблем не буде, бо їх язык є подобный выходословацькым діалектам, найвеце може земпліньскому, в сусїдстві котрого жыєме і мы – Русины. Войводиньскы Русины, як сьме ся дізнали на семінарі, свій язык называють „руски язик“ (в розуміню русиньскый), а себе ідентіфікують як „Руснаци“. Войводиньскы Русины ся голосять к тым самым карпатьскым Русинам, якы жыють на теріторії Словакії, Україны, Польщі, Мадярьска, Румунії. Были сьме несподїваны, же їх кодіфікованый язык нам найвеце припоминать земпліньскы діалекты. Як знаме з общіх інформацій о славяньскых языках і їх діалектах, діалекты Земпліна суть інтеґралнов частёв западной групы славяньскых діалектів (без русиньскых земпліньскых діалектів, котры належать к выходным славяньскым діалектам). Но войводиньскы Руснаци ся не чують быти Словаками. З Русинами їх вяжуть такы знакы: азбука, як графічна сістема їх літературного языка, ґрекокатолицьке віросповіданя,  котре было в минулости стотожнёване з народнов ідентіфікаціов, то значіть, понятя ґрекокатилици і Русины были розумены як сінонімы, котры ся часто і замінёвали. Но а в непослїднїм рядї, як сьме мали можность пересвідчіти ся і на семінару, язык войводиньскых Руснаків має много сполочных лексем не зо списовным словацькым языком, але з выходословацькыма діалектами, а то саме платить і о русиньскых діалектах на Словакії.

З реферату сьме ся дізнали і много далшых, новых про нас інформацій. Што нас заскочіло найвеце, то была біланція кількости Русинів у Войводинї.  На теріторії Войводины Русины жыють уж понад 260 років, але в послїднїх роках ся їх кількость зменшує. В роцї 1971 жыло в рамках бывшой Югославії 25 000 Русинів, но по скінчіню войны в Югославії (в роках 1991 – 2001) ся Русины мусили знова етабловати у нововзникнутых державах – Сербії і Хорватії. Кідь попозераме до минулости, войводиньскы Русины все жыли богатым културны жывотом, орґанізовали фестівалы, выдавали і доднесь выдають свою періодіку (Руске слово, Заградка, Мак, Шветлосц...), множество неперіодічных выдань (белетрія, научна література, учебникы...), мали в Новім Садї, котрый быв і є доднесь їх културным центром, своє народностне высыланя в штатній телевізії і радіу, мають выбудовану школьску сістему і понад 30 своїх посланцїв в парламентї.  В роцї 1945, наприклад,  публіковали выше 600 книг. Тото вшытко мусили в рамках Сербії і Хорватії наново обновлёвати.

В своїм рефератї ся Г. Медєші сконцентровала главно на школьску сістему і уровень школованя войводиньскых Русинів, а таксамо і на розвиток языка. Першу ґімназію заложыли в роцї 1945, а аж в роцї 1981 взникла катедра русиністікы, котра зачала поступно выховлёвати школованых людей, котры могли русиньскый язык учіти в основных школах, і так ся зачало зміцнёвати народностне чутя молодой ґенерації. Ожывлїню народного духа помагав розвой языка, якый поступно ся збогачовав новыма словами, потребныма на поменованя новых реалій. Лінґвісты ся притім снажили хосновати стары лексемы, котры сі войводиньскы Русины принесли як свою дїдовизну з „Горнїці“, як называють край своїх предків (днесь околіця Требішова і Михаловець) і дати їм нове, або росшырююче значіня. Дакотры з них заникли і были вытиснуты неолоґізмами, але дакотры ся заховали і молоды Русины їх прияли за свої.

Якраз в ожывлїню інтересу о розвой языка видить панї Медєші парспектіву про захованя народности нелем Сербії, Хорватії, але ай на Словакії, і в другых державах, де жыють в сучасности Русины. Залежить од нас, од молодой ґенерації, як ся к материньскому языку своїх предків поставиме. Не є аж таке важне вызначовати лінґвістами теріторію, з котрой  лексемы, котры Русины актуално хоснують походять, скорїше їх утримати у практічнім жывотї і самособов, доповнёвати новыма словами, котры приносить доба і нова сполоченьска сітуація. Має правду, бо мы сьме нова ґенерація Русинів, на котрій є, абы ся язык дале розвивав, збогачовав, але і шырив міджі Русинами уж од дїтиньского, респ. передшкольского і школьского віку.

Яна СТАШКОВА,

штудентка русиньского языка і літературы ПУ